ЗАТВЕРДЖЕНО постановою Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 р. № 14 Міжгалузева комплексна програма “Здоров’я нації” на 2002-2011 роки

Загальні положення

Ця Програма розроблена на виконання Указу Президента України від 8 серпня 2000 р. № 963 “Про додаткові заходи щодо поліпшення медичної допомоги населенню України” і спрямована на задоволення потреб населення в охороні його здоров’я, забезпеченні прав громадян на якісну і доступну медико-санітарну допомогу, створення умов для формування здорового способу життя.

В основу розроблення Програми покладено принципи державної політики у сфері охорони здоров’я, а також принципи Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ).

Згідно з прийнятим у 1998 році ВООЗ документом “Політика досягнення здоров’я для всіх у двадцять першому столітті” усі члени Євробюро ВООЗ повинні розробити і здійснювати таку політику на державному, регіональному та місцевому рівнях за підтримкою відповідних міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Цим і зумовлюється необхідність розроблення Програми.

Аналіз стану здоров’я населення України та діяльності закладів охорони здоров’я свідчить про незадовільну медико-демографічну ситуацію, низьку народжуваність, зростання смертності, від’ємний природний приріст населення, скорочення середньої очікуваної тривалості життя, а також зростання поширеності хвороб.

У 1991 — 2000 роках чисельність населення скоротилася на 2,5 мільйона унаслідок перевищення смертності над народжуваністю. За останнє десятиліття народжуваність населення зменшилася на 35 відсотків, смертність збільшилася на 18,6 відсотка. Основними причинами смертності є хвороби системи кровообігу, злоякісні новоутворення, травми та отруєння. Показники смертності від хвороб системи кровообігу в Україні найвищі серед європейських країн.

Протягом останнього десятиліття середня очікувана тривалість життя у чоловіків скоротилася на 2,4, у жінок — на 0,9 року. Різниця в тривалості життя в Україні і країнах Західної Європи становить для чоловічого населення 12,8, жіночого — 7,8 року.

У структурі захворюваності переважають хронічні неінфекційні хвороби (серцево-судинні захворювання, злоякісні новоутворення, психічні та ендокринні розлади, алергічні прояви), які характеризуються негативною динамікою.

Поширеність серцево-судинної патології збільшилася за останнє десятиліття в 1,9 раза, онкологічної патології — на 18, бронхіальної астми — на 35,2, цукрового діабету — на 10,1 відсотка. Сьогодні в Україні кожен п’ятий житель хворіє на артеріальну гіпертензію. Зростають захворюваність і смертність від раку у зв’язку з несприятливою екологічною ситуацією та значним постарінням населення.

Незважаючи на зменшення протягом останнього десятиліття кількості травм і отруєнь, рівень їх залишається високим. Важливою проблемою є зростання захворюваності на соціально небезпечні хвороби, зокрема туберкульоз, ВІЛ/СНІД, хвороби, що передаються статевим шляхом. Захворюваність на туберкульоз збільшилася за 10 років в 1,9 раза, поширеність — на 34,3 відсотка. Значно поширені наркологічні розлади.

Високі рівні захворюваності обумовлюють збільшення кількості інвалідів, яка становить сьогодні 2,5 млн осіб.

Рівень санітарної культури населення країни залишається невисоким, значна його частина має шкідливі для здоров’я звички. Поширеність тютюнопаління в Україні, особливо серед працездатного населення, є однією з найбільш високих у Європі. За поширеністю тютюнопаління серед чоловіків Україна входить до першої десятки європейських країн. У максимально дітородному віці (20 — 39 років) курить кожна третя — четверта жінка (за 20 останніх років цей показник зріс у 4 рази).

Надзвичайно низьким є показник чисельності населення, яке регулярно займається фізичною культурою, — у середньому 6—8 відсотків. Залишається вкрай бідною інфраструктура та індустрія здоров’я.

Напружена екологічна та санітарно-епідемічна ситуація, що склалася в Україні останніми роками, пов’язана із забрудненням довкілля, в тому числі і джерел водопостачання, неочищеними стічними побутовими та промисловими водами, відходами, незадовільним санітарно-комунальним станом населених пунктів, об’єктів харчування, торгівлі. Загальна маса нагромадження на території України токсичних відходів перевищує 4 млрд тонн.

У 1996-2000 роках фактичний обсяг видатків на охорону здоров’я збільшився з 3,2 до 4,3 млрд гривень, тобто в 1,3 раза. Програмно-цільовий принцип фінансування охорони здоров’я дав змогу спрямувати кошти на виконання найбільш пріоритетних державних, галузевих програм та комплексних заходів програмного характеру. Майже всі державні програми, пов’язані з охороною здоров’я, у 2000 році було профінансовано в повному обсязі, що забезпечило зменшення малюкової та материнської смертності, захворюваності на керовані інфекції. Проте витрати на охорону здоров’я поки що не відповідають реальним потребам. Не розв’язано проблему гарантування державою безоплатного обсягу надання медичної допомоги державними і комунальними закладами охорони здоров’я. У структурі витрат 2000 року 86,7 відсотка становлять кошти бюджету і лише 13,3 — позабюджетні надходження. Заходи щодо формування багатоканального фінансування здійснюються повільними темпами. За витратами на охорону здоров’я в розрахунку на одного жителя Україна займає 111 місце у світі серед 191 країни.

Дефіцит коштів не змогли компенсувати організаційно-управлінські системозберігаючі та системозамінні технології, які впроваджено в галузі (скорочення стаціонарних ліжок, розширення мережі стаціонарозамінних форм медичної допомоги, перегляд штатних нормативів медичного персоналу в закладах охорони здоров’я, пріоритетний розвиток первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини).

Ключовими проблемами охорони здоров’я населення є:

1) незадовільний стан здоров’я населення;

2) недостатнє медикаментозне і матеріально-технічне забезпечення закладів охорони здоров’я;

3) нераціональна організація системи надання медичної допомоги, диспропорція її первинного, вторинного і третинного рівнів;

4) брак сучасних медичних технологій, недостатнє володіння ними;

5) низький рівень інформованості про сучасні медичні технології, засоби збереження здоров’я та активного дозвілля;

6) неефективність державної політики щодо формування здорового способу життя;

7) недостатність фінансових і насамперед бюджетних, ресурсів для забезпечення ефективної діяльності системи охорони здоров’я;

8) практична відсутність ринку медичних послуг;

9) недосконалість нормативно-правових актів, які впливають на створення умов для поліпшення стану здоров’я населення та підвищення ефективності використання в системі охорони здоров’я людських, матеріально-технічних та фінансових ресурсів в умовах ринкової економіки.

Погіршення стану здоров’я зумовлене насамперед комплексом не медичних, а соціально-економічних та екологічних чинників, недосконалим способом життя населення. Тому поліпшення здоров’я неможливе без істотних соціально-економічних змін.

Оскільки здоров’я населення є результатом діяльності не тільки галузі охорони здоров’я, а інтегральним показником успішності функціонування держави, усіх її інституцій, в основу розроблення Програми покладено міжгалузевий комплексний підхід.

Мета і основні завдання Програми

Метою Програми є поліпшення демографічної ситуації, збереження і зміцнення здоров’я населення, підвищення якості та ефективності медико-санітарної допомоги, забезпечення соціальної справедливості і прав громадян на охорону здоров’я.

Основні завдання Програми:

поліпшення стану здоров’я усіх верств населення, зниження рівнів захворюваності, інвалідності, смертності, подовження активного довголіття і тривалості життя;

проведення активної демографічної політики, охорона материнства і дитинства;

удосконалення нормативно-правової бази охорони здоров’я відповідно до світових стандартів; запровадження правових, економічних, управлінських механізмів, забезпечення конституційних прав громадян на охорону здоров’я;

розроблення і реалізація міжгалузевих стратегій, спрямованих на пропаганду, формування і заохочення здорового способу життя;

оздоровлення довкілля, забезпечення ефективного попередження і здійснення контролю за шкідливими для здоров’я чинниками в об’єктах довкілля;

запровадження ефективної системи багатоканального фінансування, збільшення бюджетних асигнувань на охорону здоров’я; сприяння діяльності закладів охорони здоров’я усіх форм власності;

оптимізація організації медико-санітарної допомоги населенню, забезпечення її високої якості та ефективності, пріоритетний розвиток первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини;

поліпшення медичної допомоги вразливим верствам населення та жителям села;

забезпечення населення ефективними, безпечними і якісними лікарськими засобами та виробами медичного призначення;

підвищення ефективності використання наявних кадрових, фінансових та матеріальних ресурсів охорони здоров’я;

створення сучасної системи інформаційного забезпечення у сфері охорони здоров’я;

удосконалення інноваційної політики, планування наукових досліджень з пріоритетних напрямів охорони здоров’я;

розширення міжнародного співробітництва та партнерства, забезпечення інтеграції вітчизняної системи охорони здоров’я в міжнародну систему;

посилення правових вимог до лікарської етики і деонтології.

Фінансове забезпечення Програми

Забезпечення реалізації заходів, передбачених Програмою, яку покладено на міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, здійснюватиметься в межах асигнувань, які щороку передбачатимуться їм у державному бюджеті за відповідними бюджетними напрямами.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації забезпечуватимуть здійснення заходів щодо виконання Програми за рахунок місцевих бюджетів.

Механізм управління та здійснення контролю
за виконанням Програми

Координація заходів, передбачених Програмою, покладається на МОЗ.

Контроль за реалізацією заходів, передбачених Програмою, здійснюватимуть центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації з наданням відповідної інформації МОЗ. У свою чергу МОЗ щороку звітуватиме перед Кабінетом Міністрів України про стан виконання Програми.

Прогноз результатів виконання Програми

Виконання Програми дасть змогу поліпшити стан здоров’я населення, подовжити активне довголіття та тривалість життя, задовольнити потреби в ефективній, якісній і доступній медико-санітарній допомозі, забезпечити справедливий підхід до вирішення питань охорони здоров’я, досягти цілей, передбачених стратегією “Здоров’я для всіх”, відповідно до рекомендацій ВООЗ.

Заходи щодо виконання Програми

І. Державна політика у сфері охорони
здоров’я

Державна політика у сфері охорони здоров’я повинна спрямовуватися на зміцнення здоров’я всіх верств населення, збільшення тривалості активного життя, поліпшення демографічної ситуації, підвищення якості та ефективності медико-санітарної допомоги, удосконалення фінансування та управління галуззю, а також забезпечення соціального захисту працівників охорони здоров’ я.

З метою успішної реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я:

1. Удосконалити відповідно до світових стандартів і вимог Європейського Союзу нормативно-правову базу з питань регламентації діяльності і регулювання відносин у сфері охорони здоров’я.

2. Визначити пріоритети надання медико-санітарної допомоги громадянам і встановити гарантований державою обсяг безоплатної медичної допомоги у державних і комунальних закладах охорони здоров’я.

3. Створити систему охорони здоров’ я з визначенням рівних прав для діяльності медичних закладів усіх форм власності, навчальних закладів, інститутів, центрів, лабораторій галузі.

4. Створити ефективну систему фінансування охорони здоров’я, джерелом якого повинні бути бюджетні кошти, внески на соціальне медичне страхування та кошти інших джерел, не заборонених законодавством.

5. Упорядкувати мережу, удосконалити структуру і функції закладів охорони здоров’я згідно з потребою населення міської і сільської місцевості.

6. Передбачити проведення перспективних наукових досліджень для розроблення нових медичних технологій.

7. Забезпечити оснащення сучасними телекомунікаційними засобами та обладнанням відділень планової та невідкладної допомоги, станцій швидкої допомоги.

?

8. Підготувати та запровадити стандарти медичних технологій.

9. Здійснити заходи щодо децентралізації управління в галузі охорони здоров’я, сприяти медичній практиці на підприємницьких засадах, впровадженню і створенню ринкових механізмів регулювання та функціонування галузі, створення умов для здорової конкуренції між закладами охорони здоров’я всіх форм власності.

10. Створити на основі стандартів якості систему забезпечення і контролю ефективності медичної допомоги, удосконалити систему атестації закладів охорони здоров’я, атестації медичних і фармацевтичних працівників і систему оплати праці відповідно до ступеня атестації.

11. Створити єдину систему інформаційного забезпечення охорони здоров’я із широким використанням комп’ютерної техніки, уніфікацією методів і засобів інформування, розвитком інформаційних мереж, використанням системи наукової медичної інформації, удосконаленням медико-статистичної служби.

12. Удосконалювати організаційні форми діяльності, методи керівництва та господарювання із застосуванням економічних важелів у галузі охорони здоров’я, узгоджуючи їх із законодавством про місцеве самоврядування.

13. Розробити і реалізувати засади правового і соціального захисту пацієнтів та медичних працівників шляхом прийняття відповідних законів та інших нормативно-правових актів.

14. Створювати ефективні системи забезпечення хворих сучасними медичними технологіями, ефективними методами діагностики, профілактики, лікування і реабілітації.

15. Удосконалити структуру і підвищити ефективність здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду.

16. Широко пропагувати кращий досвід роботи з реформування системи охорони здоров’я, роз’яснювати його мету і шляхи здійснення.

17. Забезпечувати підготовку висококваліфікованих фахівців з організації та управління охороною здоров’я шляхом створення факультетів медичного менеджменту та маркетингу з відповідними кафедрами — менеджменту, маркетингу та економіки, психології, медичного права, соціології, а також кафедрами соціальної медицини, організації охорони здоров’ я. Привести мережу закладів медичної та фармацевтичної освіти (з урахуванням широкої практики організації навчання за контрактом) до реальних потреб України в медичних кадрах.

18. Поліпшувати медикаментозне і матеріально-технічне забезпечення галузі відповідно до стандартів і з урахуванням необхідності досягнення гарантованого державою обсягу безоплатної медичної допомоги громадянам у державних і комунальних закладах охорони здоров’я.

19. Створити систему моніторингу здоров’ я населення, що дасть можливість оцінити та визначити реальну потребу в лікувально-профілактичних та санітарно-епідеміологічних закладах, медичних кадрах, лікарських спеціальностях та гарантованого державою обсягу безоплатної медичної допомоги громадянам у державних і комунальних закладах охорони здоров’я.

20. Розробити та запровадити систему дієвої просвіти населення щодо активної соціальної орієнтації на здоровий спосіб життя шляхом формування традицій і культури здорового способу життя, престижу здоров’я, залучення громадян до активних занять фізичною культурою і спортом для збереження здоров’я та активного довголіття.

ІІ. Справедливість і рівність у питаннях охорони здоров’я

На сучасному етапі правотворчої діяльності особлива увага приділяється удосконаленню наявної законодавчої бази так, щоб вона забезпечила еволюційний перехід до нових форм і методів здійснення державної політики в сфері охорони здоров’я з урахуванням необхідності широкої інтеграції країни у міжнародну діяльність з питань охорони здоров’я та прав людини відповідно до вимог Ради Європи.

З метою дотримання принципів Загальної декларації прав людини, Конституції України, політики досягнення здоров’я для всіх у ХХІ столітті, в тому числі щодо утвердження справедливості і рівності в питаннях охорони здоров’я і солідарності у діях, які виконуються для розв’язання цих проблем:

1. Удосконалити законодавчу базу охорони здоров’я щодо вирішення питань надання і реалізації прав, установлення відповідальності, а також визначення ролі регламентуючих положень та стимулів щодо праці медичного персоналу.

2. Здійснити заходи щодо реалізації прав і обов’язків усіх членів суспільства у галузі охорони здоров’я із забезпеченням виконання нормативно-правових актів, адаптованих до норм і вимог Ради Європи.

3. Розробити моделі діяльності закладів охорони здоров’я на всіх територіальних рівнях (з урахуванням конкретних особливостей) і реалізувати їх у програмах розвитку регіонів.

ІІІ. Покращення умов для виживання
і підвищення якості життя. Здоров’я жінок

Здоров’я жінок є одним із вирішальних факторів, які визначають здоров’я нових поколінь. Масштаби втрати здоров’я жінок протягом останніх років зростають, що зумовлено впливом негативних факторів навколишнього середовища, неповноцінним харчуванням, а також їх надмірною зайнятістю в суспільному виробництві, використанням на роботах з незадовільними та шкідливими умовами праці.

Державна політики з питань поліпшення стану здоров’я жінок повністю збігається з європейською політикою. Передусім це нові стратегії оздоровлення довкілля, створення сприятливих умов для життя і праці жінок, формування пріоритету здорового способу життя, розвиток перинатальної охорони плода та медико-генетичного консультування, служби планування сім’ї, перепідготовка медичного персоналу з питань подання ефективної допомоги під час вагітності та пологів згідно з міжнародними стандартами, проведення фундаментальних та прикладних медико-демографічних та соціально-гігієнічних досліджень.

З метою поліпшення стану загального та репродуктивного здоров’я населення, зниження показників материнської, перинатальної смертності та смертності немовлят до їх рівня в країнах Західної Європи:

1. Створити при Державному комітеті у справах сім’ї та молоді та відповідних управліннях місцевих органів виконавчої влади координаційні ради у справах жінок на громадських засадах.

2. Забезпечити здійснення державної політики з питань профілактики онкогінекологічної патології та раку молочної залози.

3. Розробити і впровадити інформативні скринінгові програми раннього виявлення гінекологічних захворювань у жінок, ускладнень вагітності, пологів та післяпологового періоду.

4. Упровадити регіональні регістри вродженої та спадкової патології та забезпечити розроблення галузевої програми щодо їх профілактики.

5. Продовжити роботу з організації консультаційних центрів і кабінетів медичної генетики, забезпечити їх необхідними реактивами та обладнанням для проведення сучасних медико-генетичних досліджень.

6. Розробити і впровадити стандарт ведення вагітності, пологів та профілактики перинатального інфікування у вагітних – носіїв бактеріальних та вірусних інфекцій з урахуванням міжнародного стандарту.

7. Створити на базі провідних родопомічних закладів областей відділення акушерської реанімації та спеціалізовані виїзні бригади для надання невідкладної акушерської допомоги, забезпечивши їх необхідним обладнанням і транспортними засобами.

8. Провести реструктуризацію мережі лікувально-профілактичних закладів, що задіяні в медичному обслуговуванні жінок, довести кількість ліжок до світових стандартів: провести спеціалізацію ліжкового фонду для жінок відповідно до рівня надання медичної допомоги з урахуванням структури захворюваності.

9. Розширювати мережу перинатальних центрів, створити в них умови, що відповідають потребам новонароджених дітей, у забезпеченні догляду матерів, грудного вигодовування, запобіганні внутрішньолікарняним інфекціям.

10. Розширити функції центрів і кабінетів планування сім’ї, започаткувати створення центрів жіночого здоров’я.

11. Розробити та здійснити заходи щодо розширення профілактичних, лікувально-діагностичних та реабілітаційних технологій, спрямованих на оздоровлення жінок (починаючи з дитячого віку).

12. Забезпечити рівноцінний доступ населення до служб репродуктивного здоров’я, планування сім’ї, медико-генетичного консультування, медичної допомоги жінкам під час вагітності та пологів.

13. Розробити і впровадити довгостроковий моніторинг здоров’я жінок, що становлять групи підвищеного ризику з репродуктивного здоров’я.

ІV. Здоров’я дітей і молоді

Діти та молодь є одним з пріоритетів політики держави. Від рівня їх здоров’я великою мірою залежить формування трудового та інтелектуального потенціалу України.

Ситуація, яка складається сьогодні із здоров’ям дітей, потребує негайного розв’язання проблем загальнодержавного характеру. Першочерговим є припинення погіршення здоров’я, що може бути досягнуто шляхом здійснення державної політики у галузі охорони здоров’я через економічні, соціальні та інші важелі.

З метою поліпшення стану здоров’я дітей та молоді, зниження рівня їх інвалідизації, смертності немовлят до 10 на 1000 народжених живими і смертності дітей віком до 14 років до 100 на 100 тис. дітей:

1. Забезпечити створення належних умов для зміцнення фізичного, психічного та соціального благополуччя дітей і підлітків, розширення їх доступу до спортивних і оздоровчих закладів, молодіжних клубів.

2. Вжити заходів щодо забезпечення дітей і підлітків на пільговій основі якісними харчовими продуктами та чистою питною водою з організацією загального харчування в дошкільних закладах, школах, професійно-технічних училищах.

3. Розробити та впровадити медико-профілактичні заходи щодо адаптації дітей до навчального та психоемоційного навантаження у школах нового типу (гімназії, ліцеї тощо).

4. Розробити проект Національної державної комплексної програми “Діти-інваліди”.

5. Визначити і впровадити нові підходи до організації профілактичних оглядів та диспансерного нагляду за дітьми і підлітками, реалізації ефективних скринінгових програм виявлення найбільш поширеної патології у дітей і підлітків, превентивних діагностичних технологій.

6. Забезпечити з урахуванням регіональних особливостей поступовий перехід до системи медичної допомоги дітям за принципом лікаря загальної практики.

7. Визначити і впровадити нові підходи до створення системи медико-соціального патронажу сім’ї, передбачивши інтеграцію соціальної та педіатричної допомоги дітям.

8. Продовжити роботу щодо підвищення якості оздоровлення дітей і молоді та залучення до активних занять фізичною культурою і спортом.

9. Здійснити заходи щодо оптимізації системи надання медичної допомоги підліткам, передбачивши, зокрема, передачу їх під нагляд дитячих поліклінік.

10. Вжити заходи до забезпечення дітей і підлітків ліками при амбулаторному лікуванні на пільговій основі.

11. Забезпечити наукове обгрунтування сучасних методів оцінки та прогнозування здоров’ я дітей і підлітків в умовах комплексного впливу несприятливих чинників довкілля.

12. Розробити та науково обгрунтувати гігієнічні регламенти, медичні, психогігієнічні, психофізіологічні та біоритмологічні основи оптимальної організації навчальної та позанавчальної діяльності учнів в умовах перебування у нових перспективних закладах та установах шкільної освіти, а також під впливом широкого впровадження в навчальний процес новітніх інформаційних технологій.

13. Науково обгрунтувати та розробити сучасні заходи медичної, психофізіологічної та психогігієнічної реабілітації, корекції функціонального стану і професійної дієздатності підлітків та молоді, передусім соціально-незахищених та школярів, що страждають на хронічні неінфекційні захворювання або мають вади розвитку.

14. Науково обгрунтувати та розробити стандарти психофізіологічного розвитку дітей і підлітків, забезпечити їх впровадження у діяльність закладів охорони здоров’ я та освіти як невід’ ємного елемента діагностики індивідуального рівня розвитку.

15. Підготувати і затвердити програму розвитку позашкільної діяльності учнів різних вікових категорій, впровадити її у розклад районних у містах та сільських позашкільних закладів.

16. Здійснювати впровадження в діяльність лікувально-профілактичних закладів сучасних медико-організаційних та інформаційних технологій.

17. Забезпечити атестацію та функціонування клінік, “дружніх до молоді”, та лікарень, “доброзичливих до дитини”. Удосконалити діяльність центрів медико-соціальної реабілітації неповнолітніх.

18. Здійснити заходи щодо розширення можливостей надання медичної допомоги дітям сільської місцевості та наближення до них спеціалізованої допомоги (з обов’язковим впровадженням методів дистанційної діагностики).

19. Вивчити фізичний розвиток дітей і підлітків окремо міських і сільських регіонів та розробити відповідні стандарти.

20. Утворити науковий центр гігієни дітей та підлітків на базі Інституту гігієни та медичної екології імені О.О. Марзеєва Академії медичних наук.

21. Розробити і впровадити форми перепідготовки педіатрів для роботи лікарем загальної практики.

V. Здоров’я працюючого населення

Свідченням негативного впливу шкідливих виробничих чинників на працююче населення є те, що починаючи з 1989 року рівень професійної захворюваності має тенденцію до підвищення. Передусім це стосується вугільної промисловості.

Одним з головних завдань системи охорони здоров’я є максимальне збереження здоров’я працівників, особливо тих, що працюють в шкідливих і небезпечних умовах.

З метою поліпшення здоров’я працюючого населення, оздоровлення виробничого середовища, рівня захворюваності і травматизму, а також підвищення добробуту:

1. Розробити комплекс заходів щодо зниження рівня професійної захворюваності в усіх галузях промисловості і в сільському господарстві, де мають місце шкідливі виробничі чинники.

2. Науково обгрунтувати, розробити та здійснити на промислових підприємствах заходи медичної, психофізіологічної та психогігієнічної реабілітації професійної дієздатності робітників.

3. Забезпечити координацію роботи органів виконавчої влади, громадських організацій, що здійснюють нагляд за умовами праці і дотриманням гігієни та безпеки праці.

4. Удосконалити організацію санаторно-курортного оздоровлення працюючих, відновити цеховий принцип їх медичного обслуговування, заборонити закриття санаторіїв-профілакторіїв.

5. Створити безпечні умови праці в сільському господарстві шляхом здійснення системних заходів щодо зниження ризику для здоров’ я працюючих.

6. Розробити та забезпечити здійснення за участю міжнародних організацій заходів з питань поліпшення гігієни та безпеки праці.

7. Удосконалити Національний і регіональний реєстри професійних захворювань з метою обгрунтування заходів щодо зниження рівня профзахворюваності.

8. Розробити і впровадити сучасні комп’ютерні інформаційні технології для проведення моніторингу стану виробничого середовища і оцінки здоров’я працюючого населення.

9. Забезпечити створення сучасної системи проведення медичного огляду працюючих у всіх галузях промисловості, сільському господарстві, на транспорті і водіїв індивідуальних транспортних засобів.

10. Сприяти подальшій участі України у міжнародному науково-технічному співтоваристві, в роботі з державними і недержавними міжнародними організаціями за актуальними напрямами охорони здоров’я працюючого населення.

11. Переглянути порядок встановлення втрати працездатності та проведення медичного огляду, професійного відбору працівників для важких робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці.

12. Створити умови для відпочинку, проведення реабілітаційних та професійно-прикладних занять у режимі робочого дня, післятрудового відновлення, профілактичних занять фізкультурно-спортивного спрямування.

VІ. Збереження здоров’я в старості

Однією із складових політики соціально орієнтованої держави є піклування про здоров’я і добробут літніх людей.

В Україні спостерігаються такі негативні тенденції, як зростання смертності, скорочення тривалості життя. Кількість людей пенсійного віку збільшується, що обумовлює значне навантаження на працездатне населення та необхідність здійснення заходів щодо підвищення та збереження здоров’я людей похилого віку.

З метою вирішення проблем поліпшення здоров’я літніх людей, підвищення середньої очікуваної тривалості життя.

1. Забезпечувати пріоритетність у наданні медичної допомоги ветеранам праці, війни та інших категорій громадян, визначених законодавством.

2. Розширити мережу закладів з надання медико-соціальної допомоги особам, що вийшли з працездатного віку, за рахунок лікарень усіх рівнів, а також закладів охорони здоров’ я, які надають допомогу особам похилого віку.

3. Створити при сільських амбулаторіях, дільничних лікарнях, поліклініках пункти прокату основних засобів догляду за важкими і хронічно хворими та інвалідами літнього віку.

4. Розвивати в усіх регіонах України мережу державних та комунальних спеціалізованих галузевих аптек для ветеранів війни, ветеранів праці та інших громадян похилого віку.

5. Створити сімейні лікарські амбулаторії в міських мікрорайонах та сільських населених пунктах з метою наближення первинної медико-санітарної допомоги до осіб похилого і старечого віку.

6. Включити до програм додипломної та післядипломної підготовки лікарів і медичних сестер курс з геронтології та геріатрії.

7. Забезпечити викладання у вищих і середніх медичних навчальних закладах основ з геронтології та геріатрії, що відповідають концепції розвитку охорони здоров’ я в Україні.

8. Розробити комплексну реабілітаційну програму з підтримки здоров’я людей похилого і старечого віку.

VIІ. Кращі можливості для інвалідів

Протягом багатьох років основними захворюваннями, які призводять до інвалідності, є захворювання системи кровообігу, злоякісні новоутворення, травми, отруєння та деякі інші наслідки впливу зовнішніх чинників, а також хвороби кістково-м’язової системи та сполучної тканини, хвороби нервової системи.

Незважаючи на кількісне зменшення показників інвалідності, за останні роки відмічається збільшення первинно визнаних інвалідами у працездатному віці. Зростає інвалідність з дитинства.

З метою забезпечення інвалідам можливості жити повноцінним у соціальному, економічному та психічному відношенні життям:

1. Створити при управліннях охорони здоров’я обласних та міських держадміністрацій реабілітаційні ради, які б координували заходи з медичної реабілітації хворих та інвалідів.

2. Забезпечити проведення моніторингу стану здоров’я найбільш уразливих категорій інвалідів.

3. Створити можливості для отримання дітьми-інвалідами повноцінної загальної середньої освіти, посилити контроль за повнотою та якістю виконання шкільної програми в умовах їх домашнього навчання і в загальньоосвітніх школах з метою забезпечення їх соціальної адаптації.

4. Розширити можливості творчого і фізичного розвитку, сприяти позашкільному навчанню дітей-інвалідів, а також отриманню середньої і вищої освіти в загальних навчальних закладах за державним замовленням.

5. Розробити та запровадити в практику роботи дитячих лікарень (поліклінік) та центральних районних лікарень науково обгрунтовані стандарти медико-соціальної експертизи ступеня важкості інвалідизації дітей.

6. Сприяти розвитку мережі центрів реабілітації дітей-інвалідів. Розробити з науковим обгрунтуванням комплексну програму медичної, психопедагогічної і соціальної реабілітації та адаптації дітей-інвалідів у суспільстві.

7. Розробити програму профілактики найбільш поширених захворювань, які призводять до інвалідності в молодому віці.

8. Розробити рекомендації щодо створення системи підготовки спеціалістів вищої і І — ІV рівнів акредитації для здійснення медико-соціальної реабілітації інвалідів.

9. Розробити і запровадити в практику роботи медико-соціальних експертних комісій науково обгрунтовані стандарти медико-соціальної експертизи та реабілітації інвалідів.

VIІІ. Зниження захворюваності та поширеності хвороб

Захворюваність і смертність внаслідок хронічних хвороб є надзвичайно високими і продовжують збільшуватися. Найбільш поширеними хворобами є серцево-судинні, онкологічні, ревматичні, неврологічні, хронічні респіраторні захворювання, діабет та алергічні прояви.

З метою зниження захворюваності, інвалідності та смертності, викликаних хронічними неінфекційними хворобами, у тому числі скорочення їх на 10 відсотків:

1. Розробити систему заходів з формування груп хворих підвищеного ризику на хронічні хвороби, їх оздоровлення та здійснення диспансерного нагляду.

2. Розробити скринінгову програму для раннього виявлення найбільш поширених форм хронічних неінфекційних хвороб.

3. Провести дослідження йододефіцитних захворювань в Україні та впровадити засоби їх профілактики.

4. Визначити потреби в наданні окремих видів медичної допомоги для поточного і перспективного планування ресурсів охорони здоров’я.

5. Розробити програму наукових досліджень з профілактики найбільш поширених неінфекційних хвороб.

ІХ. Зниження захворюваності на серцево-судинні хвороби

Значна поширеність хвороб системи кровообігу, зростання числа випадків уперше виявлених захворювань, важкі наслідки щодо працездатності і життя хворих висувають цю патологію на одне з перших місць. Ризик їх виникнення збільшується.

З метою зниження смертності не менше ніж на 15 відсотків та скорочення захворюваності на серцево-судинні хвороби:

1. Впроваджувати освітні програми щодо профілактики хвороб системи кровообігу.

2. Створити кардіореєстр хворих на інфаркт міокарда за результатами обстеження і лікування.

3. Розробити і впровадити стандарти надання профілактичної, діагностичної, лікувальної, соціальної та реабілітаційної допомоги кардіологічним хворим.

4. Удосконалювати медико-соціальну систему реабілітації хворих, що перенесли інфаркт міокарда, інсульт та операції на серці і судинах.

5. Забезпечити подальший розвиток мережі закладів для надання спеціалізованої медичної допомоги особам із серцево-судинними хворобами (диспансери, лікарні, відділення).