У сучасній медицині для лікування багатьох захворювань широко застосовують фітопрепарати. Нині на світовому фармацевтичному ринку частка засобів рослинного походження становить більше 40%, причому в останні роки прослідковується тенденція до її збільшення. За прогнозами ВООЗ, протягом найближчих 10 років частка фітопрепаратів у загальному обсязі лікарських засобів становитиме більше 60% [1].Україна має у своєму розпорядженні унікальні запаси лікарської рослинної сировини. У зв’язку з цим у сучасних умовах найбільш перспективним напрямком становлення вітчизняної фармацевтичної промисловості є розвиток фітохімічних виробництв. Субстанції і фітопрепарати, виготовлені на основі власної сировини, мають значно меншу ціну, ніж зарубіжні, що забезпечує їх доступність для населення.
До основних переваг фітопрепаратів можна віднести більш м’яку дію порівняно із синтетичними лікарськими засобами, а також пролонговану дію. Фітопрепарати, як правило, не викликають побічних дій і ускладнень, практично не призводять до звикання. Також на їх користь говорить простота та низька вартість способів одержання ліків з рослин і доступність лікарської рослинної сировини [1, 6].
Роль фітопрепаратів на різних етапах лікування патологічних станів різна. На початкових етапах вони здатні запобігати подальшому розвитку хвороби або пом’якшити її прояви. На етапі розвитку захворювання фітопрепарати виступають як засоби додаткової терапії для посилення ефективності основної, зменшення побічних явищ, корекції порушених функцій. У процесі видужування фітопрепарати застосовуються одночасно із синтетичними засобами, причому в міру видужування поступово витісняючи їх.
У народній та офіційній медицині широко застосовують засоби із живокосту лікарського [6, 10, 11, 13]. Живокіст лікарський (Symphytum officinale L.) — багаторічна трав’яниста рослина родини шорстколистих, поширена майже по всій території України. Лікарською сировиною живокосту є кореневища і корені [3].
Живокіст має давню історію застосування в медицині. Античні джерела свідчать, що воїни-легіонери Древнього Рима використовували живокіст для загоєння ран. Його цілющі властивості вперше описав Абу Алі ібн Сіна у «Каноні лікарської науки», де повідомляв, що ця рослина згадувалася ще у 50-х роках н.е. давньогрецьким лікарем і філософом Діоскоридом як ранозаживляючий засіб. В епоху Ренесансу живокіст був однією із найпопулярніших лікарських рослин. Німецький алхімік і фармаколог Парацельс успішно використовував корені живокосту для лікування ран, виразок і переломів [6]. Головна особливість живокосту — здатність прискорювати відновлення ушкоджених тканин, особливо кісткової, загоювати рани, виразки [9].
Латинська назва живокосту — Symphytum officinale — походить від гр. symphein — зростатися. Аналогічні цій також інші назви рослини: Radix Consolidal (нім.) — зміцнювальний корінь; Beinheil (нім.) — засіб для лікування кісток; Comprеy (англ.) — той, що надає сили. Вони дають їй характеристику як лікувальній [11].
Засоби з живокосту лікарського широко застосовують у народній медицині: зовнішньо при переломах кісток і пораненнях, виразці гомілки, забоях, крововиливах, а також у всіх випадках, коли необхідно забезпечити загоєння: при фурункульозі і запрілості, стоматиті і тріщинах у куточках рота, тріщинах шкіри і трофічних виразках [3, 6, 9].
Незважаючи на широке застосування засобів із живокосту в народній медицині, довгий час не було препаратів із даної рослини, виготовлених за рецептами офіційної медицини. У книзі О.П. Попова «Лікарські рослини в народній медицині», виданій у 1969 р., є така фраза: «Хоч цю рослину й називають лікарською або аптечною (officinale), проте в науковій медицині її не використовують і препаратів із неї в аптеках немає» [8].
Проте нині запропоновано вже кілька засобів для застосування в офіційній медичній практиці, причому постійно збільшується асортимент препаратів з витяжками із живокосту на фармацевтичному ринку України. У нашій країні для медичного застосування дозволено декілька засобів, представлених у різних лікарських формах, що містять витяжку з кореня живокосту, серед яких мазь, спрей та гель виробництва однієї з німецьких компаній, а також мазь та настойка Житомирської фармацевтичної фабрики «Vishpha».
Основними компонентами в запропонованих засобах є витяжки з живокосту, які містять суму біологічно активних речовин, що відносяться до різних груп і класів органічних речовин, а у фармакологічному аспекті мають різнобічну фізіологічну і фармакологічну активність [4].
Найважливішою сполукою, яка зумовлює основні фармакологічні властивості більшості лікарських засобів, виготовлених на основі живокосту лікарського, є алантоїн [4, 11]. Результати клінічних досліджень показали, що він сприяє розростанню нових фібробластів — клітин, з яких будуються кістки. Встановлено, що ця речовина сприяє утворенню і відновленню (регенерації) кісткової і сполучної тканин. Крім алантоїну, в коренях живокосту містяться алкалоїди (лазіокарпін, циноглосин), дигалова кислота, дубильні і слизові речовини, аспарагін, цукри, ефірна олія. Вони діють як синергісти алантоїну, тобто посилюють його фармакологічну активність. До того ж природний алантоїн діє значно ефективніше, ніж його синтетичний аналог [11].
Мазі із живокостом німецького та вітчизняного виробництва містять настойку живокосту, але відрізняються складом носія — основи. Так, до складу основи мазі першої з країн-виробників входять жир свинячий і олія кукурудзяна, ароматизатор із соснової хвої, барвник хлорофілово-мідний комплекс, антиоксидант Кові-окс T-90. Основа відноситься до гідрофобних (жирових). Мазь із живокостом Житомирської фармацевтичної фабрики «Vishpha» виготовлена на емульсійній основі, до складу якої входять вазелін, олія кукурудзяна, гліцерин, емульгатор Т-2, ніпагін, ароматизатор, вода очищена.
Необхідно зазначити, що між лікарськими речовинами і основою існують різні фізико-хімічні взаємодії, що не дозволяють розглядати її як інертний носій, котрий не бере участі в дії мазі. Доведено, що та сама лікарська речовина у формі мазі може діяти зовсім по-різному залежно не тільки від того, як вона введена у мазь, але і від того, з якою мазевою основою вона скомбінована. Результати досліджень показують, що мазева основа не просто індиферентний носій, а активний компонент фармакодинаміки мазі [5, 7].
Жирова основа у свіжому вигляді не подразнює шкіру і не перешкоджає шкірному диханню, досить легко проникає крізь епідерміс і добре передає змішані з нею лікарські речовини, проте під впливом зовнішніх факторів (тепла, світла, кисню) свинячий жир легко гіркне, набуваючи неприємного запаху, кислої реакції та подразнюючої дії. Крім того, його застосування дуже обмежене, бо він є сировиною тваринного походження і його отримання та зберігання потребують специфічних технологічних умов і додаткових матеріальних витрат [5].
Суттєвою перевагою мазі із живокостом, яку виготовляє Житомирська фармацевтична фабрика «Vishpha», є те, що вона має емульсійну основу, яка характеризується здатністю змішуватися як з жиророзчинними речовинами, так і з водними розчинами лікарських речовин. Емульсійні основи, на відміну від вуглеводнів і жирів, забезпечують значну резорбцію лікарських речовин із мазей, не заважають газо- і теплообміну шкірного покриву, мають гарні консистентні властивості. Мазі на емульсійних основах характеризуються низькими значеннями в’язкості, зменшують сухість шкіри, підвищують її м’якість і еластичність, підтримують нормальний водний баланс шкіри, зменшують запальні явища [5, 10]. Емульсійні основи є більш класичними, існує тривалий досвід їх використання для виготовлення мазей і кремів у медицині та косметології. За тривалий час використання вони зарекомендували себе як безпечні, якісні та надійні.
Від виду основи залежить і вивільнення лікарських речовин [12]. Результати численних досліджень показують, що основи для мазей (з огляду на їх здатність забезпечувати найбільш інтенсивне вивільнення і резорбцію лікарських засобів) відповідно до рівня зниження вивільнення та резорбції лікарських речовин можна розташувати таким чином: гідрофільні > емульсійні типу «олія у воді» > емульсійні типу «вода в олії» > абсорбційні > гідрофобні [5].
Таким чином, нині на вітчизняному ринку представлена велика кількість лікарських форм та засобів з живокостом, що проявляють знеболювальну і протизапальну дію та застосовуються для зовнішнього лікування радикуліту, остеохондрозу, артриту, міозиту, травм (забиття, розтягнення зв’язок, закриті переломи кісток), тріщин при гіперкератозі, ран, які довго не загоюються. При цьому на особливу увагу заслуговує мазь із живокостом, а також настойка живокосту вітчизняного виробника — Житомирської фармацевтичної фабрики «Vishpha». Ці засоби можна також застосовувати при сухості шкіри, трофічних виразках, дерматиті та екземі.
Література
1. Адекенов С.М. Современное состояние и перспективы производства отечественных фитопрепаратов//Российские аптеки. — 2003. — № 5. — С. 17–19.
2. Компендиум 2008 — лекарственные препараты//Под ред. В.Н. Коваленко, А.П. Викторова. — К.: МОРИОН, 2008. — 2270 с.
3. Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник/За ред. А.М. Гродзінського. — К.: УРЕ, 1990. — 554 с.
4. Макарова Г.В., Зарайська К.Н., Борисюк Ю.Г. Хімічне вивчення живокосту лікарського//Фармацевт. журн. — 1966. — №
5. — С. 41–43. 5. Марченко Л.Г., Русак А.В., Смехова И.Е. Технология мягких лекарственных форм/Под ред. Л.Г. Марченко. — СПб: СпецЛит, 2004. — 174 с.
6. Окопник лекарственный/Б.М. Зузук, Р.В. Куцик, И.Р. Костюк и др.//Провизор. — 2004. — № 17; № 18, № 19.
7. Печенізька Л.О., Пімінов О.Ф., Бірюкова С.В., Дзюбан Н.Ф., Якущенко В.А. Біофармацевтичне вивчення впливу мазевої основи на протимікробну активність комбінованої мазі//Вісник фармації. — 2002. — № 2 (30). — С. 133–135.
8. Попов А.П. Лекарственные растения в народной медицине. — К.: Наукова думка, — 1969.
9. Стогова Н. Окопник против 100 болезней — СПб: Питер, 2006. — 96 с.
10. Тихонов О.І., Ярних Т.Г. Аптечна технологія ліків: Підр. для студ. фармац. фак. — Вінниця: Нова кн., 2004. — 639 с.
11.
12. Janicki S., Sznitowska M., Zielinski W. Dostepnosc farmaceutyczna I dostepnosc biologiczna lekow. — Warshawa, 2001. — 242 s.
13. Mutagenicity of comfrey (Symphytum Officinale) in rat liver/N. Mei, L. Guo, P. Fu, R . Heflich, T. Chen//British Journal of Cancer. — 2005. — V. 92. — Р. 873–875.
Коментарі