О. Мусій:
— У мене не викликає жодних сумнівів, що права людини є однією з основоположних засад існування людства загалом. Україна як постійний член ООН високо цінує ту роботу, що організація виконує в цьому напрямку. Наша країна нині намагається створити нову демократію, тому після повалення диктаторського режиму, який порушував права людини суцільно і тотально, новий уряд бачить розвиток прав людини пріоритетом існування України як нації — і взагалі в усьому світі це має бути пріоритетом.
І. Шімановіч:
— Наша місія перебуває в Україні за дорученням Генсека ООН та Верховного Комісара ООН з прав людини, і у нас є два завдання: по-перше, оцінити загальну ситуацію в Україні з дотриманням прав людини, по-друге — визначити заходи щодо деескалації напруження, що існує в країні.
Стосовно усіх цих аспектів дуже корисно спілкуватися саме з Вами. Коли ми говоримо про виклики у царині прав людини, я маю на увазі три кластери:
- хронічні проблеми з правами людини, які були успадковані від СРСР;
- порушення прав людини під час масових протестів;
- поточні виклики щодо дотримання прав людини.
Щодо хронічних проблем — це брак підзвітності правоохоронних органів, політична залежність органів виконавчої влади, прокуратури. Я хотів би почути від Вас, які існують проблеми з дотриманням соціально-економічних прав, до якої міри корумпованість суспільства не дозволяє забезпечити рівний доступ громадян до медичних послуг. Я віддаю належне тому, як Міністерство оперативно надавало інформацію про постраждалих, і я знаю про 102 загиблих на Майдані та про багатьох поранених і зниклих осіб. Я також чув про декілька методів оцінки визначення кількості постраждалих та загиблих, отже, показники з різних джерел можуть варіювати. Тому я хотів би отримати безпосередньо від вас інформацію про цих людей, а також про тих, до кого застосовувалися тортури, зокрема й у пенітенціарній системі. Також нам хотілося б дізнатися про поточні порушення прав людини, особливо в південних та східних областях.
О. Мусій:
— Звісно, протягом останніх 20 років проблема прав людини системно не вирішувалася. На мою думку, ситуація з правами людини в Україні нині перебуває в зародковому стані. Досвід Європи я розглядаю як взірець, тому імплементація його в українських реаліях мала б велике значення, — і це станеться найближчим часом після підписання політичної угоди про асоціацію з ЄС.
Чи не найсерйознішу проблему я вбачаю в тому, що наші співгромадяни не обізнані зі своїми правами. Минулі уряди не приділяли цьому уваги. Повинні прийти нові покоління, які мають бути виховані змалку на розумінні своїх прав: як захищати права власні та не порушувати прав інших. Саме тоді люди будуть вільними і будуть вимагати від тих органів, що мають захищати їх права, повноцінного дотримання цих прав. Я бачу цей шлях у запровадженні зі шкільного віку спеціалізованих навчальних програм, загальноукраїнських публічних акцій за участю громадськості — це могло б пришвидшити розуміння своїх прав, а згодом й реалізацію їх, наприклад, у підготовці законодавства, що донині взагалі не робиться. Це було б системним підходом з реалізації прав людини в країні.
Одним із шляхів забезпечення таких прав я вважаю роздержавлення управління різними системами, оскільки нині органи державної влади є монополістами в тих галузях, якими управляють. Баланс для демонополізації розвитку створить широкомасштабне запровадження професійного саморегулювання, де професіонали галузі є партнерами держави в управлінні цими системами. Адже будь-який баланс дає розвиток системі. До речі, я є одним з авторів закону про лікарське самоврядування, покликаного якісно змінити систему управління в охороні здоров’я, забезпечити баланс у дотриманні прав медичних працівників, дозволити громадськості контролювати державні органи та убезпечити їх від використання політиками.
Щодо дотримання соціально-економічних і медичних прав. Оскільки Україна сьогодні є однією з висококорумпованих держав, повноцінне дотримання рівних прав її громадян, на жаль, поки є неможливим. Залежні від державних органів профспілки та непрозоре формування зарплати дають можливість маніпулювати працівниками. Наприклад, нині в Україні визначена погодинна оплата, але ще не введена в дію, — а це могло б стати серйозним кроком уперед, допомогти забезпечити економічні права, вивести бізнес на легальний рівень, знизити податкове навантаження.
Нині на охорону здоров’я в Україні виділяється 3,5% ВВП, хоча, за даними ВООЗ, якщо цей показник становить менше 7%, така система не може функціонувати повноцінно. Тому ми розуміємо, що нині більшу частину платежів пацієнти вимушені платити з власної кишені — це ліки, благодійні внески, вироби медичного призначення та плата в кишеню лікарю. Це нас турбує, адже такий стан речей доводить багатьох людей до повної соціальної дезадаптації — при серйозних діагнозах вони вимушені продавати все майно або просто помирати без адекватної медичної допомоги.
Тож нині пріоритетом для діяльності МОЗ України є саме побудова нової системи охорони здоров’я, що ґрунтується на роздержавлені системи управління, зміні системи фінансування, переході з бюджетного фінансування на загальнодержавне обов’язкове медичне страхування усього населення, зміні форми власності закладів охорони здоров’я із державних та комунальних на неприбуткові організації, що зможуть вільно розпоряджатися власними коштами та створити конкуренцію для надання більш якісних медичних послуг. В Україні нині не вистачає близько 20% лікарів, ще 30% лікарів, що працюють, — пенсійного віку. Кадровий дефіцит обмежує можливості надання якісних медичних послуг. Це також є проблемою при забезпеченні рівних прав у доступі до якісних медичних послуг. Тому формування ефективної кадрової політики також є пріоритетом діяльності МОЗ України в найближчій перспективі.
До речі, структурно-організаційна та кадрова модель медичної служби Майдану придатна та корисна для застосування в роботі медиків не лише під час надзвичайних ситуацій та військових конфліктів, але й у рутинній практиці охорони здоров’я в мирну добу. Це безцінний досвід і безцінні напрацювання. Я вважаю, що завдяки медичній службі Майдану протягом останніх декількох місяців українська медицина повернула до себе довіру наших громадян. Саме справжнього милосердя, високоетичних стосунків між лікарями та пацієнтами, чіткої координації усіх дій та колегіальної взаємоповаги між медичними працівниками, підвищених якості та обсягу надання медичних послуг для усіх без винятку пацієнтів, ретельного виконання усіх належних лікувальних заходів та маніпуляцій тощо, — а всі ці принципи стали наріжним каменем діяльності медичних пунктів Майдану, — нині не вистачає офіційній українській медицині.
Отже, щодо статистики МОЗ України про постраждалих, то вона відображає офіційні звернення громадян до закладів охорони здоров’я та офіційно зареєстровані випадки смерті, хоча багатьом надавалася допомога медичною службою Майдану, що не увійшло в ці дані, бо мітингувальники масово відмовлялися їхати до лікарень, боячись правоохоронців. Тому загальна статистика про надання медичної допомоги є в кілька разів вищою, це не стосується смертей — їх дійсно сьогодні 102, але є ще безвісти зниклі люди та пацієнти в тяжкому стані. Окрім того, зафіксовано безпрецедентні факти порушення міжнародних конвенцій, зокрема, застосування насилля до медичних працівників під час сутичок. Відомо, що декількох медичних працівників, які виконували свій професійний обов’язок, було важко поранено, — причому незважаючи на те, що вони знаходилися в медичному одязі, який неможливо не ідентифікувати.
Стосовно надмірного застосування сили до протестувальників та масового вбивства людей на вулицях, застосування тортур до протестувальників та насилля над медичними працівниками порушено кримінальні справи. Міністерство максимально співпрацює з правоохоронними органами, усіма законними методами сприяє розслідуванню цих справ. Ми будемо добиватися ретельного розслідування усіх цих фактів та звертатися до відповідних міжнародних інстанцій щодо притягнення минулої влади до жорсткої відповідальності за злочини проти людяності. Ми наполягатимемо на тому, що Гаазький трибунал мав би дати оцінку українському режимові, який вчинив ці масові вбивства.
І щодо останнього питання. Я переконаний, що відкрита агресія, розпочата Росією проти України, є неприпустимою. Намагання вищого керівництва Російської Федерації запевняти, що російські збройні сили не присутні в Криму, що це не є російські солдати, — абсолютно не відповідають дійсності. Такі заяви є оманою світової громадськості і Організації Об’єднаних Націй, фальшуванням безпеки у цілому світі. По суті, сьогодні Росія залишається тим міжнародним агресором, який становить небезпеку для усього світу.
Тому нині головним поточним викликом у сфері дотримання прав людини, — більше того, кричущим фактом порушення прав людини в Україні я вважаю те, що чобіт іноземного вояка попирає землю України. Це робиться з метою ліквідувати її цілісність і роз’єднати її монолітний народ. Цим зухвало порушуються абсолютно безсумнівні та кардинальні, принципові та наріжні права людини стосовно усіх без винятку громадян України — зокрема, їх права на:
- незалежність своєї держави,
- національну гідність,
- людську честь,
- мирне існування,
- фізичну безпеку,
- здоров’я та життя.
Переконаний, про ці неприпустимі порушення базових прав людини в Україні повинна якнайширше знати вся світова спільнота і, насамперед, її передовий ешелон — ООН.
фото автора
Коментарі