Ментальне здоров’я населення в умовах війни

«Депресивна» країна: правда сьогодення

Смертність і захворюваність — наслідки, спричинені війною в Україні, важко усвідомити і повноцінно оцінити, адже вони матимуть довготривалі наслідки, які потребуватимуть допомоги та уваги лікарів і медичних працівників у всьому світі.

Селюк Ольга, лікар-невропатолог, старший викладач кафедри військової загальної практики — сімейної медицини Української військово-медичної академії, підполковник медичної служби, відзначає, що поширеними проблемами, що вже фіксуються з початку повномасштабного вторгнення, виявилися тривога, депресія, гостра реакція на стрес (ГРС), посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Сьогодні за статистикою кожен третій українець є потенційним пацієнтом психіатра. Люди відчувають постійну напруженість, втому, страх, гнів, а найбільш поширеними є проблеми із засинанням та внутрішнім емоційним станом. Стрес і знервованість, викликані війною, відмічають у 70% населення, хоч лише 2% з них звертаються за кваліфікованою допомогою до лікаря. А вчасно невиявлені та неліковані проблеми з ментальним здоров’ям призводять до раннього старіння, суїцидів, загострення соматичних хвороб, зниження імунізації, спалахів інфекцій. Найчутливішими до стресу є діти, в 30% яких прогнозуються ускладнення у вигляді пожиттєвих психічних розладів.

Стресасоційовані розлади, пов’язані з повномасштабною війною

Сьогодні в полі зору фахівців військові та бойові психічні травми, яких вони зазнають.

Бойова психічна травма — патологічний стан центральної нервової системи, який формується в результаті бойового стресу, що перевищує адаптаційний потенціал конкретної особистості й утворює фотос бойової психічної патології. Це деформація психіки, переживання, нормальна реакція здорового організму на ненормальні обставини зовнішнього середовища.

Визначають 2 основні групи стрес-факторів, що зумовлюють розвиток бойової психічної травми:

• група «Х» — фактори, що безпосередньо емоційно впливають на особистість (небезпека (загроза), несподіваність, новизна (нестандартність) обстановки, невизначеність, відповідальність, негативні емоційні реакції, монотонія від надлишку часу, групова ізоляція, клаустрофобія, втома та дискомфорт);
• група «У» — фактори, що опосередковано емоційно впливають на особистість залежно від її професійних можливостей (дефіцит часу, підвищення темпу дій, крайня інтелектуальна складність рішень, надлишок інформації, поєднання декількох видів діяльності).

Ускладнення після отримання бойових психічних травм — психічні відчуття неспокою, пригнічення свідомості, безсоння, страх виправданий та безпричинний, соціальна відчуженість чи страх самотності, тремор кінцівок, порушене мовлення, порушення пам’яті, підвищено-агресивна поведінка.

Як показують дослідження, цивільне населення менш стресостійке, ніж солдати на полі бою, і посттравматичні розлади, що вони відчувають, часом серйозніші, ніж у військових. Основні розлади, що виникають на фоні стресу, — ГРС та ПТСР.

Фармаколог, завідувач кафедри клінічної фармакології та клінічної фармації Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, доктор медичних наук, професор Микола Хайтович та психіатр, лікар вищої категорії з психіатрії та психотерапії, лауреат премії Президента України для молодих вчених, кандидат медичних наук, підполковник медичної служби Збройних сил України, Інна Черненко приділили увагу посттравматичним наслідкам.

ГРС може проявлятися звуженням свідомості, розгубленістю, дезорієнтованістю, панічними реакціями, психомоторним збудженням чи ступором, а також психопатологічними проявами, що відображають зміст самої психотравми, наприклад, галюцинаціями звуку падаючих бомб після пережитого бомбардування або ілюзіями коливання землі після землетрусу. Тяжкість стану іноді сягає психотичного рівня, супроводжуючись психомоторним збудженням чи загальмованістю, дезорієнтованістю, відсутністю у пацієнта критики до свого стану.

ПТСР — це комплекс психічних розладів, що є проявом дезадаптивного відстроченого або затяжного реагування на стресові події надзвичайно загрозливого чи катастрофічного характеру. Фактори розвитку — участь у військових діях, каліцтво в результаті катастроф, сексуальне насильство, загроза життю через ракетні обстріли. ПТСР містить епізоди повторюваного переживання травми у вигляді нав’язливих кошмарів. Хворі уникають ситуацій, які можуть нагадати про пережите, «прикриваючи» проблему підвищеною активністю, намаганням бути корисними іншим, перебувати в постійному русі.

Основна відмінність ГСР і ПТСР — період, що минув з моменту травматичної події: ГСР діагностується в проміжку від 2 днів до 1 міс, а ПТСР — через місяць після психотравми.

Основа лікування посттравматичних розладів — когнітивно-поведінкова терапія (КПТ), за умови, що вона буде вчасно та якісно надана. Цей вид базується на усвідомленні того, що при багатьох психіатричних та психологічних розладах спотворене сприйняття реальності (себе, інших людей, майбутнього), а також неадекватні дії у відповідь на існуючі проблеми є основними факторами, що зумовлюють розвиток та утримання існуючих розладів. Відповідно критично переосмислюючи своє сприйняття дійсності та свою поведінку, за допомогою психотерапевта клієнт намагається змінити негативні думки та цикли мислення і поведінки на більш реалістичні та такі, що сприятимуть покращанню емоційного стану, вирішенню міжособистісних та інших проблем, зміні життєвої ситуації на краще. Слід зауважити, що якісна КПТ здатна за місяць вирішити проблему. Проте коли її виявляється недостатньо, підключають фармакотерапію: антидепресанти, антипсихотики другої генерації, анксіолітики або седативно-снодійні засоби. Слід зауважити, що сімейні лікарі на рівні з психотерапевтами отримали право призначати антидепресанти та лікувати людей з психорозладами, про що при потребі можуть нагадати своїм депресивним відвідувачам фармацевти.

Наслідки посттравматичних розладів

Олена Товажнянська, завідувач кафедри неврології № 2 Харківського національного медичного університету, доктор медичних наук, професор, і Ірина Головач, доктор медичних наук, професор, заслужений лікар України, керівник центру ревматології, остеопорозу та імунобіологічної терапії Клінічної лікарні «Феофанія», розповіли про етіологію та зв’язок болю і стресу, шляхи їх терапевтичного менеджменту.

Стрес — системна стереотипна відповідь організму на вплив зовнішнього і внутрішнього середовища, що призводить до порушення гомеостазу.

Біль — це неприємне сенсорне та/або емоційне відчуття, що пов’язане із фактичним або потенційним ураженням тканини, або яке описується термінами такого пошкодження. Біль буває гострий (до 6 тиж) — ноцицептивно-запальний, підгострий (6–12 тиж) та хронічний (більше 12 тиж) — нейропатичний (пошкодження соматосенсорної системи) або дисфункціональний (нейродинамічні порушення, недостатність центральної нервової системи). Тобто біль може виникати як через розвиток непсихотичних психічних порушень, так і через ураження нервової системи.

Лікування больового синдрому за рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) здійснюється ступінчасто:

• 1-й рівень — легкий/слабкий біль — ацетилсаліцилова кислота, парацетамол, ібупрофен, німесулід та інші нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) + ад’ювантна терапія;
• перехід з 1-го на 2-й рівень — комбіновані лікарські засоби, що містять наркотичні засоби + НПЗП + ад’ювантні препарати;
• 2-й рівень — помірний біль — слабкі опіоїди + НПЗП + ад’ювантна терапія;
• 3-й рівень — тяжкий/сильний біль — сильні опіоїди + НПЗП + ад’ювантна терапія.

Ад’ювантна терапія означає застосування ліків, для яких біль не є основним показанням до застосування, і вони не діють на больові рецептори, але виявляють опосередкований анальгезивний ефект при деяких больових синдромах, залежно від механізму виникнення і локалізації болю. Тому важливо вивчати патогенез болю і при лікуванні враховувати усі його патогенетичні компоненти. До ад’ювантних лікарських засобів (коанальгетиків) належать кортикостероїди (переважно дексаметазон); антидепресанти (амітриптилін), протисудомні засоби (габапентин, прегабалін, карбамазепін); нейролептики (аміназин, галоперидол); транквілізатори (феназепам, діазепам); місцеві анестетики (лідокаїн); міорелаксанти (баклофен, толперизон, тизанідин).

Проблеми зі сном як ще одним з негативних проявів постстресових станів, що впливає на нормальну життєдіяльність людини та може спричинити низку соматичних ускладнень, розглянув Руслан Свістільнік, лікар-невролог вищої категорії, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології та нейрохірургії факультету післядипломної освіти Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова. До порушень сну належать інсомнії, порушення дихання уві сні, гіперсомнії центрального походження, порушення циркадного ритму сну та неспання, парасомнії, порушення рухів уві сні, порушення сну неуточнене або пов’язане з факторами довкілля, соматичні та неврологічні розлади, пов’язані зі сном (епілепсія, головний біль). Лікування порушень сну включає прийом снодійних та седативних препаратів, вживання дієтичних добавок на основі мелатоніну, у тяжких випадках лікарі призначають бензодіазепіни, антидепресанти, нейролептики.

Побороти стрес та тривогу в сучасних умовах, тим самим захистивши себе від можливих негативних наслідків для здоров’я, — завдання найвищої складності. Проте, як було зазначено учасниками семінару, існують раціональні терапевтичні схеми та методики, що допомагають повернути стійкість організму та забезпечити його відновлення.

Пресслужба «Щотижневика АПТЕКА»

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!