Про інгалятори та їх призначення

Що таке інгалятор та для чого він потрібний?

Ідея прямої доставки ліків у легені базується на давніх традиційних методах лікування, які передбачали використання ароматичних і лікарських парів. Зокрема, вивчення малюнків з єгипетських папірусів показало, що лікування респіраторних проблем в ті давні часи включало не лише вживання різноманітних препаратів із рослинними, тваринними та мінеральними продуктами, а й вдихання парів зі спаленого листя блекоти. У ХІХ ст. куріння сигарет з дурманом, камеліями та беладоною використовували для лікування астми та інших захворювань легень, а сигаретам з опіумом приписували знеболювальні та антидіарейні властивості. Перші прототипи сучасних пристроїв для інгаляції були розроблені в середині ХІХ ст. (Canto Mangana J. et al., 2024).

Інгалятор — це медичний прилад, що може перетворювати різні форми лікарських засобів на аерозоль (пару або газ), які при вдиханні проникають у дихальні шляхи та осідають у них, що дає можливість діяти безпосередньо у вогнищі хвороби.

Якщо говорити про тепловологий інгалятор, то він використовується для проведення теплових процедур та вдихання настоїв та відварів трав, ароматичних олій тощо. У дослідженні продемонстровано, що нагріте зволожене повітря чинить сприятливий вплив на симптоми гострих респіраторних вірусних захворювань (ГРВІ) (Singh M., 2004), а використання ароматичних речовин викликає покращення низки суб’єктивних відчуттів, пов’язаних із цими захворюваннями (Smith A. et al., 2022).

Проте, як відомо, пара може утворюватися при нагріванні. А це обмежує застосування більшості лікарських засобів, призначених для лікування хронічних респіраторних захворювань, які здебільшого руйнуються під час дії високих температур у цьому типі інгаляторів. Тому з метою лікування доцільніше обирати ті пристрої, які зможуть доставляти в дихальні шляхи необхідні лікарські засоби.

• Дозовані інгалятори під тиском (pressurized metered-dose inhale — pMDI) доставляють ліки в організм у формі аерозолю, який вдихається за допомогою координованого маневру вдиху. Після активації такий інгалятор вивільняє фіксовану дозу ліків у формі аерозолю через привід у легені пацієнта. Особливостями цього виду інгаляторів є компактний розмір, потенційна зручність у використанні, відтворюваність потрібного дозування в легенях. Вони не потребують високого потоку вдиху, тому їх можна використовувати для надзвичайних ситуацій. Однак при їх використанні не всі пацієнти можуть дотримуватися необхідної координації вдиху та активації, багатьом не вдається повільно та глибоко вдихнути аерозоль, а дехто забуває струсити інгалятор перед його використанням, що особливо важливо у разі застосування лікарських суспензій. З моменту появи інгалятори під тиском зазнали низки технологічних удосконалень: щоб уникнути помилок під час використання, були розроблені спеціальні інгаляційні камери (спейсери, камери утримання клапанів), а використовуваний пропелент хлорфторвуглець, що руйнує озоновий шар, замінено на більш екологічно чистий гідрофторалкан.
• При використанні порошкового інгалятора (dry powder inhaler — DPI), який буває однодозовим капсульним та багатодозовим з використанням блістерів або резервуарів, при сильному вдиханні доза порошку дезагрегує або відривається від лактозного носія, у результаті чого утворюються дрібні частинки, придатні для вдихання без необхідності використання пропеленту чи суспензійної форми. Ефективність інгаляцій у цьому випадку залежить від швидкості вдиху, створюваної пацієнтом, і від турбулентності, спричиненої власним опором порошкового інгалятора, що залежить від технічних особливостей пристрою.
• Струменеві інгалятори з можливістю дозування (metered-dose liquid inhaler — MDLI), або їх ще називають інгалятори «м’якого туману» (soft mist inhaler — SMI), створюють низькошвидкісну аерозольну хмару шляхом аерозолювання розчину за допомогою енергії стисненої пружини всередині інгалятора, яка проштовхує розчин через капіляр без використання пропелентів. Хмара, що повільно рухається, дещо зменшує потребу в контролі координації рухів порівняно з дозованими інгаляторами під тиском та залежність від швидкості вдиху порівняно з порошковими інгаляторами. Окрім того, висока фракція дрібних часток забезпечує більші відкладення в легенях. Однак досі кількість ліків, які можна доставляти через цю систему, все ще є обмеженою.
• Різниця між небулайзерами та інгаляторами іншого типу полягає в тому, що перші, на відміну від інших, здатні перетворювати на інгаляційну пару рідину, що містить ліки, без нагрівання. Існує декілька типів небулайзерів: повітряно-струменеві (компресорні), ультразвукові та вібраційні сітчасті небулайзери (esh Nebulizers). У цьому випадку до пристрою підключаються маска, накладена на ніс і рот, або Т-подібний мундштук, крізь які пацієнт має вдихати лікувальну суміш впродовж 10–15 хв. Попри потенційну зручність у використанні такого типу інгалятора для дому, у нього є й недоліки: потребує ретельного та регулярного очищення, щоб уникнути зараження та передачі респіраторних інфекцій, не всі можуть генерувати необхідний діапазон розмірів частинок, щоб мати можливість досягати різних відділів дихальних шляхів, а через значне осідання частинок на слизовій оболонці носа, очах і шкірі, спровокованих використанням маски, можливий розвиток низки небажаних побічних ефектів. Крім того, у деяких пристроях такого типу наприкінці процедури в резервуарі може залишитися значна кількість ліків, що може призвести до переоцінки доставленої дози (Cataldo D. et al., 2022).

Кожна зазначена група інгаляторів має власний набір внутрішніх характеристик щодо використання, дизайну, способу інгаляції, переваг та недоліків. Таке різноманіття представлених пристроїв потенційно дає можливість обрати інгалятор, який враховуватиме індивідуальні потреби дітей та дорослих і буде прийнятним для кожного з них.

Як правильно обрати інгалятор для всієї родини?

Через значну представленість пристроїв для інгаляції на ринку серед пацієнтів і медичних працівників існує значна плутанина щодо їх використання.

В одному з досліджень більше третини пацієнтів зазначили, що вони не впевнені щодо правильності своєї техніки інгаляції. А хибна техніка інгаляції, як відомо, може  впливати на результати лікування. У цьому контексті зрозуміло, що перед пацієнтом може виникати питання, як обрати «правильний» інгалятор чи небулайзер, тим більше, щоб такий пристрій міг підійти у разі потреби для всієї родини?

Міждисциплінарною групою експертів, до складу якої входили пульмонологи, лікарі загальної практики, медсестри та фармацевти, було розроблено практичний алгоритм, в основі якого лежить безперервна оцінка характеристик пацієнтів як рушійної сили вибору пристрою, після чого слідують інструкції та оцінка техніки інгаляції, а також оцінка прихильності пацієнта та його задоволеності протягом усього курсу лікування.

Важливим, зокрема, є безперервне навчання пацієнтів правильної техніки інгаляції.

Одне з досліджень показало, що одна 10-хвилинна навчальна сесія щодо інгаляційної техніки з медсестрою може значно покращити контроль бронхіальної астми через 3 міс. В іншому дослідженні частота помилок при вдиху значно знизилася після того, як пацієнту роз’яснили правила поводження з пристроєм, порівняно з першою спробою, коли він користувався виключно листком-вкладишем до медичного виробу.

Не менш важливою в цій ситуації є фармацевтична опіка. Розширені консультації фармацевтів щодо техніки інгаляції при відпуску інгаляторів значно покращують прихильність до призначеної інгаляційної терапії та, як визначено, пов’язані з меншою кількістю госпіталізацій (Cataldo D. et al., 2022).

Більш детально про те, як обрати інгалятор для дорослого та як обрати інгалятор для дітей, читайте в наших наступних публікаціях.

Пресслужба «Щотижневика АПТЕКА»

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!