Про мігрень та підхід до її лікування: update 2024

Загальна інформація про мігрень

Здебільшого мігрень — генетично зумовлений складний неврологічний розлад, що характеризується епізодами помірного або сильного головного болю, як правило, одно­стороннього характеру, який часто супроводжується нудотою та підвищеною чутливістю до світла та звуку. Напади мігрені можуть тривати від кількох годин до днів і значно впливати на повсякденну діяльність та якість життя людей.

Тригери мігрені відрізняються у різних людей. Зокрема, ними можуть бути раптова зміна погоди, деякі продукти харчування, недостатність сну, сильні запахи або дим, емоційне перенапруження, стрес, гучні або раптові звуки, вестибулярні навантаження, куріння, травми, похмілля, прийом певних ліків, гормональні зміни, яскраве або миготливе світло тощо (Pescador Ruschel M.A. et al., 2024).

Розрізняють 4 основні фази мігрені, які непомітно переходять одна в іншу протягом усього нападу: продромальна, аура, головний біль, постдромальна та міжнападова. Однак у багатьох хворих можуть відмічатися тільки деякі з цих фаз (Dodick D.W. et al., 2018).

• Продромальний період виявляється у вигляді загостреної або зниженої сприйнятливості до подразників, дратівливості, збудження, гіперактивності або пригніченого настрою, бажання скуштувати певну їжу (особливо солодку), надмірного позіхання, утрудненості мови або зниження працездатності.
• Аура триває 5–60 хв та характеризується зоровими порушеннями у вигляді спалахів світла перед очима та сенсорними симптомами, такими як поколювання в руках, оніміння або дисфазія, що мають гострий перебіг й подекуди викликають сильний стрес.
• Безпосередньо напади головного болю починають з’являються у звичній для певного пацієнта ділянці голови (скроня, надбрів’я), проте локалізація може змінюватися.
• Постдромальний період виникає після втамування головного болю та виявляється такими симптомами, як сон­ливість, млявість, стомленість.
• У період між нападами людина залишається відносно вільною від симптомів, не відчуває дискомфорту та веде звичний спосіб життя (Peng K.P. et al., 2020).

Відповідно до класифікації Комітету з класифікації головного болю Міжнародного товариства головного болю (Headache Classification Committee of the International Headache Society — IHS) мігрень поділяється на такі підтипи: без аури (найбільш поширений вид, що становить 75% усіх випадків), з аурою, хронічна та ймовірна мігрень. Серед ускладнень захворювання виділяють мігренозний статус (виснажливий напад мігрені, який триває >72 год), стійку ауру без інфаркту (патологічний стан зберігається >1 тиж без ознак інфаркту), мігренозний інфаркт (1 або більше симптомів аури, пов’язаних з ішемією головного мозку) та напад, спровокований аурою мігрені (Pescador Ruschel M.A. et al., 2024).

Лікування мігрені згідно з міжнародними рекомендаціями¹

Лікування головного болю (мігрені) передбачає багато­гранний підхід, спрямований на зменшення вираженості симптомів (невідкладне лікування), запобігання нападам завдяки низці профілактичних стратегій та модифікації способу життя з урахуванням індивідуальних тригерів і потреб пацієнта (Pescador Ruschel M.A. et al., 2024).

Медикаментозна терапія*

Прагнучи покращити лікування мігрені в усьому світі, IHS розроблено список Глобальних практичних рекомендацій^* щодо гострого фармакологічного лікування мігрені, які поділяються на оптимальні та основні, щоб забезпечити варіанти лікування для всіх можливих умов, у тому числі для тих, хто має обмежений доступ до лікарських засобів. Зокрема, стратегія невідкладного лікування включає поетапну допомогу (посилює лікування через або в ме­жах нападів згідно з відповіддю на терапію та безпекою) та стратифікований догляд (базується на оцінці тяжкості захворювання).

У представлених рекомендаціях щодо гострого фармакологічного лікування мігрені визначено перелік препаратів для невідкладного лікування, до якого також включені безрецептурні анальгетики-анти­піретики та нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), які фармацевт може рекомендувати при скаргах відвідувача на головний біль, у тому числі мігренозного походження.

У разі відсутності відповіді на терапію анальгетиками або НПЗП (біль не зникає через 2 год після прийому), пропонується перейти на триптани, які може призначити лікар та які у пацієнтів з мігренню з нападами середнього та тяжкого ступеня рекомендовані як лікування першої лінії. Для досягнення максимальної ефективності триптани слід приймати якомога раніше після початку мігрені.

У разі епізодів блювання на початку нападу лікар в обхід абдомінального всмоктування може замінити пероральну форму випуску триптанів, призначаючи інтраназальні, підшкірні або ректальні форми.

Встановлено, що близько 30% людей, які лікують гост­рий напад мігрені триптаном, не досягають усунення болю через 2 год. У такому разі для підвищення ефективності невідкладного лікування потенційною альтернативою може стати комбінація НПЗП та триптанів.

За наявності гострих нападів мігрені, що супроводжуються нудотою та блюванням, показані протиблювотні засоби.

Препарати з похідних ріжків, що раніше були специфічними ліками від мігрені, більше ними не є через низьку біо­доступність при пероральному прийомі, підвищені ризики розвитку низки побічних ефектів, у тому числі індукцію головного болю внаслідок надмірного вживання, передозування, можливість серйозної взаємодії з іншими лікарськими засобами та наявність більш прийнятних сучасних терапевтичних інструментів. Проте вони за відсутності протипоказань можуть бути застосовані у виняткових випадках, коли інші ліки неефективні або проти­показані. Зокрема, перевагою похідних ріжків може бути нижча частота рецидивів головного болю порівняно з триптанами.

Останніми роками фармакологічний арсенал гострої мігрені розширився завдяки новим поколінням пероральних низькомолекулярних пептидних антагоністів, пов’язаних з геном кальцитоніну (гепантів), і ласмідитану (селективні агоністи рецептора 5-HT1F), які були розроблені спеціально для лікування мігрені та не викликають вазоконстрикції, яка знижує пропускну здатність використання триптану. Їх застосування є сучасним перспективним варіантом лікування гострого нападу у людей з мігренню, для яких монотерапія НПЗП або триптанами чи їх комбіноване застосування неефективні чи протипоказані.

Основні фармакологічні аспекти з огляду на нові рекомендації*

Пацієнти з мігренню без аури повинні отримувати лікування, поки інтенсивність болю ще слабка, бажано якомога раніше у фазі головного болю.

Щоб уникнути ризику надмірного застосування ліків, пацієнтам з мігренню слід повідомити, що частий прийом більшості «гострих» лікарських засобів підвищує ризик розвитку такого стану.

Людям з мігренню з рецидивом головного болю після первинного успішного лікування нападу мігрені рекомендовано прийняти другу дозу того самого препарату. А в разі потреби за рекомендацією лікаря перейти на інший препарат, можливо, навіть іншого класу.

З метою невідкладної допомоги без підвищення ризику розвитку головного болю, спричиненого надмірним застосуванням ліків, рекомендується* обмежити прийом анальгетиків, НПЗП або лазмідитану до 2–3 днів на тиждень <10 днів на місяць (комбіновані препарати — до 2 днів на тиждень <8 днів на місяць. Гепанти не асоціюються з головним болем через надмірне застосування, тому можуть стати кращим вибором для людей з мігренню, які потребують частої фармакологічної підтримки.

У вагітних, напади в яких неможливо адекватно усунути за допомогою нефармакологічних підходів, з обережністю протягом трьох триместрів вагітності можна застосовувати парацетамол і триптани, при блюванні — метоклопрамід.

У період годування грудьми, в осіб віком старше 65 років (із нормальною функцією печінки) при мігрені показаний парацетамол.

У дітей та підлітків з гострим нападом мігрені застосовують парацетамол або ібупрофен (триптани у цьому випадку є другою лінією лікування).

Людям з гострим нападом мігрені, які мають в анамнезі інсульт, серцево-судинні захворювання або неконт­рольовану артеріальну гіпертензію, пропонується парацетамол як лікування першої лінії, а ласмідитан або гепант — як другу лінію.

Варіанти гострого лікування, які показані для всіх типів мігрені, також можна використовувати для лікування менструальної мігрені. За відсутності результату може призначатися короткочасна профілактика за допомогою напроксену або фроватриптану, або гормонотерапії (Puledda F. et al., 2024).

Немедикаментозна терапія мігрені включає метод біологічного зворотного зв’язку і навчання релаксації, які допомагають людям впоратися з болем або контролювати його розвиток і реакцію організму на стрес.^**

Профілактичний підхід**

З метою попередження нападів мігрені лікар може призначити протисудомні препарати, блокатори бета-адренорецепторів, блокатори кальцієвих каналів, антидепресанти та рекомендувати додати до раціону продукти, які містять рибофлавін (вітамін B₂), магній, коензим Q₁₀ та череду (лікарська рослина).

Зміни способу життя, які зменшують вираженість або запобігають нападам мігрені у деяких людей, включають лікувальну фізкультуру, уникнення тригерів, збалансоване регулярне харчування з достатньою гідратацією, встановлення послідовного графіка сну, зменшення маси тіла (при ожирінні).

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!