Відвідувач зі скаргами на сухий кашель: алгоритм для фармацевта

Загалом про кашель

Попри те що багато хто може вважати кашель тяжким проявом хвороби, насправді він є життєво важливим «гравцем» у захисті організму, який сприяє видаленню слизу, мік­робів та сторонніх часточок з дихальних шляхів, захищаючи легені від інфекції та запалення.

Важливо відмітити, що гострий кашель здебільшого виникає при інфекціях верхніх дихальних шляхів та зазвичай проходить самостійно протягом 3 тиж, не потребуючи додаткових терапевтичних втручань.

Однак хронічний кашель, що триває більше 8 тиж та у більшості пацієнтів є сухим, залишається тривожним станом як фізично, так і психологічно, й іноді може призводити до серйозних ускладнень. Окрім хвилювання про причину кашлю, пацієнти відчувають розчарування та тривогу, особливо якщо діагностика та лікування розтягуються в часі. Кашель перериває сон, викликає втому та знижує концентрацію та продуктивність. Крім того, він може спричинити низку фізичних наслідків — від нетримання сечі до непритомності та переломів ребер (Mahashur A., 2015).

Хронічний кашель може бути зумовлений низкою різних респіраторних або нереспіраторних станів. Однією з основних причин є куріння. Рано чи пізно у більшості курців розвивається хронічний «кашель курця», спричинений тривалим хімічним подразненням органів дихання хімічними речовинами у складі цигарок¹.

Варто зазначити, що до хронічного кашлю можуть призводити й вірусні інфекції верхніх дихальних шляхів, кашльовий синдром верхніх дихальних шляхів (постназальне затікання), гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ), бронхіальна астма, кашлюк, бронхіт, пухлини середостіння, захворювання плеври, ранній інтерстиціальний фіброз тощо. Зокрема, у ²/₃ пацієнтів найпоширенішими причинами хронічного кашлю відмічають кашльовий синдром верхніх дихальних шляхів, ГЕРХ та бронхіальну астму. У деяких випадках кашель може мати психогенний характер та виникати при стресі або ж бути ідіопатичним (незрозуміла етіологія) (точну причину кашлю неможливо визначити у 42% усіх хворих, які звертаються по допомогу до закладу охорони здоров’я) (Mahashur A., 2015).

Спричинити кашель може навіть прийом лікарських засобів. Так, попри визначену ефективність ангіотензинперетворювальних ферментів (інгібіторів АПФ) при артеріальній гіпертензії та серцевій недостатності, одним з побічних ефектів від їх застосування є розвиток кашлю на постійній основі (фіксують у близько 10% усіх пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ). Першим симптомом часто є лише першіння в горлі, що з часом перетворюється в сухий кашель¹.

Рекомендуємо, але зважаємо на ризики

Важливо відмітити, що фармацевт може радити симптоматичне лікування кашлю у випадку гострих респіраторних захворювань, ларингіту, трахеїту та на початкових стадіях гострого бронхіту, або ж коли йдеться про вдихання подразнювальних речовин (за умови задовільного загального стану хворого)². Окрім того, протикашльова фармакопідтримка може бути рекомендована пацієнтам із хронічним ідіопатичним сухим кашлем без загрозливих супутніх симптомів, при яких усунення потенційних обтяжувальних факторів не приносить користі (Mahashur A., 2015).

Тож, якщо сухий кашель є проявом залишкових явищ респіраторного захворювання, хворому для тимчасового полегшення стану фармацевт може запропонувати на вибір протикашльові лікарські засоби центральної або периферійної дії на основі бутамірату, глауцину, окселадину або преноксдіазину.

• Так, основний фармакологічний ефект бутамірату цитрату полягає в пригніченні кашлю завдяки дії на центральну нервову систему. Ця субстанція зумовлює неспецифічний антихолінергічний та бронхоспазмолітичний ефект, покращуючи функцію дихання, та, на відміну від алкалоїдів опію, не спричиняє звикання або залежності, добре переноситься в рекомендованих терапевтичних дозах та підходить як засіб для усунення кашлю у дітей³.
• Алкалоїд глауцин, що входить до складу низки комбінованих протикашльових засобів, пригнічує кашльовий центр, не впливаючи на дихальний центр. Він чинить слабко виражену бронхоспазмолітичну та адренолітичну дію, не викликає звикання та залежності за умови застосування згідно з рекомендованим дозуванням³.
• Одним з можливих варіантів для симптоматичного лікування утрудненого непродуктивного кашлю можуть бути препарати з окселадином — протикашльовим засобом центральної дії³.
• При гострому або хронічному кашлю, головним чином непродуктивному, будь-якого походження може бути рекомендований преноксдіазину гідрохлорид, який чинить протикашльову дію завдяки локальній анестезувальній дії (знижує збудливість периферичних сенсорних (кашльових) рецепторів), бронхолітичній дії (пригнічує барорецептори, які задіяні в кашльовому рефлексі) та незначному зниженню активності дихального центру, не спричиняючи при цьому пригнічення дихання³.

Для зменшення вираженості непродуктивного кашлю фармацевт також може порадити безрецептурні комбіновані засоби, більшість з яких є поєднанням декстрометорфану з антигістамінними, відхаркувальними, протинабряковими та/або жарознижувальними засобами (Mahashur A., 2015).

• За механізмом дії декстрометорфан (D-стереоізомер леворфанолу) — антагоніст NMDA-рецепторів довгастого мозку, що впливає на центральну ланку кашльового рефлексу, завдяки чому зменшується вираженість сухого непродуктивного кашлю, пов’язаного із подразненням слизової оболонки дихальних шляхів при застудних захворюваннях. Відмічено також вплив декстрометорфану на периферійну ланку кашльового рефлексу шляхом пригнічення імпульсів, що надходять зі слизової оболонки верхніх дихальних шляхів. За вираженістю протикашльової дії декстрометорфан близький до кодеїну, але, на відміну від нього, не спричиняє залежності, не пригнічує дихальний центр та активність війчастого епітелію дихальних шляхів, позбавлений анальгезивної дії³.

Коли йдеться про кашльовий синдром верхніх дихальних шляхів, то найчастіше кашель зумовлюють риніт або риносинусит, при яких відмічаються значні слизисто-гнійні виділення, що при затіканні в горло спричиняють подразнення та рефлекторну кашльову реакцію (Mahashur A., 2015). Тому в разі постназального затікання додатково до протикашльових засобів можна порекомендувати прийом системних антигістамінних засобів та застосування судино­звужувальних місцевих засобів¹.

• Зокрема, у дослідженнях підтверджено користь від застосування антигістамінних засобів 1-го покоління при кашльовому синдромі верхніх дихальних шляхів, зумовлених застудою, у пацієнтів із хронічним кашлем (Bolser D.C., 2008).
• Допомогти може також промивання носа топічними сольовими розчинами на основі натрію хлориду^{1, 2}, що, як виявлено, сприяє зменшенню вираженості симптомів респіраторних захворювань шляхом очищення надмірної кількості слизу, закладеності та нормалізації дихання, видаленню інфекційного матеріалу із пазух та зниженню тяжкості кашлю, пов’язаного із постназальним затіканням (King D. et al., 2015).

Додатково в межах фармдопомоги першостільник має нагадати відвідувачу, що, окрім прийому препаратів, хворий зі скаргами на сухий кашель має утримуватися від куріння, зокрема пасивного вдихання тютюнового диму, частіше провітрювати приміщення, в якому він перебуває (вдихання чистого прохолодного повітря сприяє зниженню кашльового рефлексу), та вживати достатньо рідини² (теоретичною перевагою цієї поради є заміщення невідчутної втрати рідини внаслідок гарячки та випаровування з дихальних шляхів, корекція зневоднення через зменшене споживання та зниження в’язкості слизу (Guppy M.P. et al., 2004)).

У разі якщо протягом 2 діб після застосування рекомендованого фармацевтом симптоматичного лікування полегшення стану, зокрема зменшення вираженості кашлю, не відмічатиметься, хворому необхідно буде звернутися за консультацією до лікаря².

Варто зазначити, що хронічний сухий кашель може бути домінантним (або навіть єдиним) симптомом у пацієнтів із бронхіальною астмою (на неї можуть вказувати напади нічного кашлю). ГЕРХ є причиною хронічного кашлю у 40% хворих, зокрема у тих, хто одночасно з кашлем також скаржиться на типові та часті шлунково-кишкові симптоми, такі як печія та регургітація. У разі підозри на вищезазначені захворювання або ж коли відвідувач аптеки підтверджує їх наявність фармацевт має скерувати хворого до лікаря для діа­гностики та підбору коректної терапії (Mahashur A., 2015). Порадитися з лікарем хворому потрібно також у разі, якщо він приймає інгібітори АПФ, які можуть спричиняти розвиток постійного кашлю².

У випадку наявності загрозливих симптомів, хворого необхідно терміново скеровувати до лікаря, адже їх розвиток може свідчити як про погіршення стану, так і розвиток більш серйозних хвороб, таких як туберкульоз або онкопатологія.^. Зокрема, загрозливими для пацієнта є виникнення кашлю, що триває довше, ніж тиждень, із збільшенням його вираженості, поєднання кашлю з такими симптомами, як тривале підвищення температури тіла, рясне виділення мокротиння, відходження густого зеленуватого мокротиння або мокротиння з прожилками крові, задишка, зменшення маси тіла, слабкість, швидка стомлюваність, втрата апетиту, біль у грудях, який не спричинений самим кашлем, нічне підвищене потовиділення, зміна голосу та виникнення хрипів².

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!